zur startseite zum kontaktzur akademiezu den preisenzu den publikationenzu den veranstaltungenzum forumzur pressezum internen bereichzu den links
tagungenTagungen
zu den lesungenLesungen/Diskussionen
zu sonstigen veranstaltungenSonstige Veranstaltungen
 
 
 
 
 
 



   

zurück zur Übersicht: Tagungen zurück zu tagungen

Німецька Академія мови та поезії
Конґрес у Львові 15 – 17 травня 2008


Четвер
15 травня  2008
Вхід 10 грн.
19.00                                           
Львівська філармонія, вул. Чайковського 7               

Поетичне свято
Німецько-українські літературні читання

Наталка Білоцерківець
Віктор Неборак
Роберт Шіндель
Ян Ваґнер
Сергій Жадан
Йозеф Цодерер

Модератор: Юрій Андрухович


П`ятниця
16 травня 2008

Закритий захід
Німецькомовні автори в гостях у львівських школах № 8 та № 28

Феліцітас Гоппе
Ганна Йогансен
Сібиллє Левічарофф
Мартін Мозебах

Вхід вільний
з 9.00
Львівський Національний університет ім. І. Франка,
вул. Університетська 1                               
Факультет іноземних мов, аудиторія  405

Короткі доповіді та дискусія
Проводиться німецькою мовою

Петер Айзенберґ:
Як правильно написати? Про сучасний німецький правопис

Гайнріх Детерінґ:
Що турбує ґерманістичне літературознавство сьогодні?

Норберт Міллер та Міхаель Маар: Розмова про актуальне літературне середовище Німеччини


Вхід вільний
з 11.50
Львівський Національний університет ім. І. Франка,
вул. Університетська 1                               
Факультет іноземних мов, аудиторія  405

Літературні читання та дискусія
Проводиться німецькою мовою

Ільма Ракуза
Вільгельм Ґенаціно
Бріґітте Кронауер
Герта Мюллєр
Катя Лянґе-Мюллєр


15.00
Дзеркальний зал
Закритий захід
Проводиться німецькою мовою
Симпозіум на тему образу української літератури у Німеччині і
німецької в Україні
Референти: Лариса Цибенко, Клаудія Дате, Христина Назаркевич та
Катаріна Раабе

Вхід вільний
19.00                                          
Палац мистецтв, вул. Коперника 17

Нагородження лауреатів
Проводиться німецькою мовою
(тексти промов лаудаторів та лауреатів будуть доступні також українською мовою)

Вітальне слово президента Німецької Академії Клауса Райхерта

Вітальне слово Надзвичайного та Повноважного Посла ФРН в Україні Райнгарда Шеферса

Вручення нагороди ім. Йоганна Гайнріха Фосса за переклад Верені Райхель
Лаудатор: Ларс Ґустафcсон
Промова  лауреатки

Вручення нагороди ім. Фрідріха Ґундольфа за поширення німецької культури за кордоном  Юркові Прохаську
Лаудатор: Мартін Поллак
Промова лауреата


Субота
17 травня 2008

  Вхід 10 грн
17.00                                         
Львівська філармонія,  вул. Чайковського 7    

Світ розповіді
Німецько-українсські літературні читання

Юрій Андрухович
Крістоф Рансмаєр

Модератор: Юрко Прохасько


Юрій Андрухович народився у 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ), де живе  і сьогодні. Прозаїк, поет, есеїст та перекладач. Належить до найвизначніших українських авторів сучасності. За кордоном відомий як новий голос української сучасної літератури. Студіював журналістику у Львівському Поліграфічному інституті. У 1982 р. вперше опублікував свої поезії.  В середині вісімдесятих був співзасновником легендарного поетичного угруповання «Бу-Ба-Бу – Бурлеск – Балаган – Буфонада». З 1989 по 1991 вчився на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. Горького у Москві. Віце-президент АУП, головний редактор центральноєвропейського часопису «Потяг 76» (www.potyah76.org.ua). Це лише деякі епізоди біографії Юрія Андруховича, позначені глибокою прихильністю та критичним ставленням до власної Батьківщини з одного боку і тугою за Європою з іншого, які пов`язані спільною історією, яку Андрухович повсякчас оживляє у своїх творах. У його текстах, чи у формі вірша, прози чи ессе, місцевість звідки походить Йозеф Рот, Пауль Целян, Бруно Шульц чи Збіґнев Герберт звучать по-новому. Андрухович – приємний, оригінальний але передовсім наполегливий літературний посол Центральної Європи.
Вибрані твори: «замість роману» «Таємниця», 2007; «Диявол ховається в сирі», ессеї, 2006; «Пісні для мертвого півня», вірші, 2004; «Дванадцять обручів», роман, 2003, «Моя Європа», ессеї, 2001; «Московіада», роман, 1993.

Наталка Білоцерківець народилася 8 листопада 1954 року в селі Куянівка Сумської області в родині вчителів. 1976 року закінчила філологічний факультет Київського університету імені Т.Шевченка. Поетеса, перекладачка, літературний критик. Автор шести поетичних збірок: «Балада про нескорених» (1976), «У країні мого серця» (1979), «Підземний вогонь» (1984), «Листопад» (1989), «Алергія» (1999), «Готель «Централь»: Вибрані вірші» (2004).Учасниця кількох міжнародних фестивалів поезії, володарка кількох літературних відзнак,  зокрема Міжнародного поетичного фестивалю в Словенії "Кристал Віленіци" (2001), журналу «Сучасність» (2003) та двічі в національному рейтингу  «Книга року» (2000, 2004).
Вірші Наталки Білоцерківець перекладені багатьма мовами, зокрема англійською та німецькою. Опубліковані в антологіях Ольги Лучук та Майкла Найдана «A Hundred Years of Youth» (2000), Карін Вартер та Алоїза Вольдана «Zweiter Anlauf» (2004),  Ганса Тилля «Vorwärts, ihr Kampfschildkröten» (2006). Від 1986 року Наталка Білоцерківець працює в журналі  «Українська культура» (редактор відділу літератури і мистецтва). Живе в Києві.

Лариса Цибенко – львівська германістка, літературознавець, доцент (з вересня 2007 року докторант) Львівського національного університету імені Івана Франка, де навчалась на відділенні німецької філології факультету іноземних мов. Дисертацію на отримання звання кандидата філологічних наук за темою "Часово-просторова модель у романі Крістофа Рансмайра Останній світ: феноменологічне наближення" захистила в Києві, в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (2001). Автор численних публікацій про німецькомовну літературу. Перекладач художньої літератури з німецької. В Україні вийшли друком її переклади творів Інґеборґ Бахман (Останній цикл віршів; Радіоп'єси, у тому числі Добрий Бог Мангеттену; роман Мáліна). 2004 та 2006 рр. отримала премію Федерального відомства канцлера Австрії за досягнення в галузі літературного перекладу. Багатолітня праця на ниві українсько-австрійського співробітництва в науці, освіті та культурі. Науковий консультант Австрійської бібліотеки у Львові. Наукові стажування та доповіді в Австрії, Німеччині, Швейцарії.

Клаудія Дате (1971 р.), перекладач за фахом, вивчала російську та польську мови в Ляйпцігському, П’ятигорському та Краківському університетах. З 1997 по 2004 р. працювала лектором Німецької служби академічних обмінів у Казахстані та в Україні. Крім практичних і теоретичних занять по перекладознавству, проводила позауніверситетські курси підвищення кваліфікації для майбутніх перекладачів.
Під час перебування у Києві пані Дате вивчила українську мову й почала власну перекладацьку діяльність. Після повернення до Німеччини Клаудія Дате почала працювати перекладачем української та російської мов та продовжує проведення семінарів для перекладачів. Вона переклала німецькою мовою таких українських авторів, як Сергій Жадан, Олександр Ірванець, Таня Малярчук та Софія Андрухович. Живе і працює в Йені.

Гайнріх Детерінґ
Що турбує ґерманістичне літературознавство сьогодні?
Якщо раніше наукову переорієнтацію називали зміною парадигми, то сьогодні домінує інше поняття. Частіше говорять про „turns“ (поворот, зміна)  і послуговуються просторовою метафорою: науки рухаються всередині уявного простору в певному напрямку і раптом змінюють його. Кожний новий напрям притягує до себе нові наукові методи, інтереси та перспективи.  За останні роки літературознавство (у тому числі і ґерманістичне) пережило таку кількість  'turns'  (cultural turn, iconic turn, anthropological turn), що навіть найстійкішим спостерігачам могла закрутитися голова. У своїй доповіді Гайнріх Детерінґ  говоритиме про цю метафору, але передовсім про деякі найважливіші тенденції розвитку.
Гайнріх Детерінґ, д-р проф., народився у 1959 р. З 2005 р. обіймає професуру новітньої німецької літератури в університеті Ґьоттінґен, веде семінар з компаративістики та німецький семінар. Раніше викладав в університеті міста  Кіль. Детерінґ належить до найвпливовіших німецьких літературознавців. Він  пише літературно-критичні статті, перекладає із скандинавських мов, сам пише вірші. Остання його книжка – це біографія Боба Дилана, фаном якого він є. Співвидавець Великого Фракфуртського видання творів Томаса Манна із коментарями.

Петер Айзенберґ
Як правильно писати ? Про сучасний німецький правопис
Дебати про реформу орфографії у німецькій мові, які точилися впродовж багатьох років, вселили непевність як у німецьке суспільство, так і  у вчителів німецької мови та ґерманістів за кордоном.  Кожний писав, як хотів. Газети та видавництва впроваджували свої власні правила правопису – про єдину систему годі було і думати.  З 1 серпня 2006 року діють нові правила, які повинні  відновити єдність правописної системи. Петер Айзенберґ,  представник німецької Академії мови та поезії – один з активних учасників рооти над новою редакцією правопису. У своїй доповіді він говоритиме про новий німецький правопис та  певні проблемні питання. Проф., д-р Петер Айзенберґ народився у 1940 році. Він належить до найдіяльніших мовознавців  сучасності, вважається корифеєм у царині  мовознавчих корреляцій. З 1993 по 2005 він викладав у Потсдамському університеті. Його мовознавча спеціалізація – це комп"ютерна лінґвістика, штучний інтелект та теорія граматики. У 1986 р. вийшла його монографія "Основи німецької граматики", яка викликала великий резонанс. Протягом останніх двох років він працював над новим виданням дев`ятого тому серії "Дуден" – "Правильна та добра німецька", який вийшов у березні 2007 року.

Вільгельм Ґенаціно
Якось Вільгельм Ґенаціно сказав, що його виховала німецька повоєнна література, а її автори були його кумирами. Так  від Петера Вайсса він навчився, що «без серйозності не може бути правди, а від Петера Рюмкопфа, що без жарту та зухвалості неможивий відпочинок від цієї серйозності». Ці дві думки є головними у його творчості. Вільгельм Ґенаціно народився у 1943 році у Маннгаймі. Розпочав свою діяльність як журналіст, працював для сатиричного журналу «Пардон». У 1971 р.  обрав шлях вільного автора. Його вважають найуважнішим та найіронічнішим спостерігачем щоденного життя та його пасток.  У його останньому романі «Посередня туга за домівкою»  на підлозі кнайпи, де на екрані телевізора мерехтить футбольна гра, лежить людське вухо. Дітер Ротмунд одразу розуміє: це його вухо. Чи хтось щось помітив? І як жити нормальним життям, коли губиш частини тіла? Вільгельм Ґенаціно розповідає про чоловіка , який крім  втрати вуха переживає і інші втрати. Він лякається, бо виявляє, що і почуття його є посередніми. «На висоті свого мистецтва. Всі ознаки Ґенаціно: гумор та меланхолія, іронія та побут», -  пишуть критики.
Вибрані твори: «Посередня туга за домівкою», роман, 2007; «Любовна дурість», роман, 2005; «Жінка, помешкання, роман», 2003; «Парасолька на цей день», роман, 2001; «Критична точка», фотоальбом, 2000; «Касирки», роман, 1998; «Світло пропалює дірку у дні», роман 1996; «Бездомність риб», роман, 1994.

Ларс Ґустафcсон, ляудатор Верени Райхель
Ларс Ґустафcсон народився у 1936 році у Вестерос (Швеція). Філософ, автор, поет. Належить до найважливіших та найрізнобічніших авторів сучасної шведської літератури. Багато років був головним редактором шведського літературного часопису «Bonniers Litterära Magasin». З 1983 по 2006 рік був професором ґерманістики та філософії Техаського університету, де і відбувається дія його роману «Декан» (2004 р.). Живе у Швеції. На конґресі у Львові, він вручатиме нагороду особі, завдяки якій його  твори стали  відомими у Німеччині.
Вибрані твори: „Неділі американської дівчини. Оповідання у віршах“ , 2008; „«Декан», роман, 2004; «Фраґмент із Ксанаду», поезії, 2003; «Смерть пасічника», роман, 1978.

Феліцітас Гоппе народилася у 1960 році у Гамельні. Студіювала теологію, літературознавство та риторику. Працювала драматургом та журналістом. Живе в Берліні. В її доробку – романи, оповідання, ессеї та фіктивні портрети. Вже в одній з перших збірок -  «Пікнік перукарів» (1996), в якій зібрані  гротескові  та смішні  історії, проявилася характерна для неї манера письма. Її стиль  має інколи сюррееальні або фантастичні риси, наче вона слідує якійсь іншій формі пізнання, подібно як ефект відчуження слугує кращому розумінню.  У 1997 році вона здійснила навколосвітню подорож на вантажному судні. Феліцітас Гоппе  постійно подорожує.  Вона презентує свої книги, читає лекції у різних містах Німеччини та за кордоном. Вона – невтомна мандрівниця.  Крім літератури до сфери її зацікавлень належать музика та історія. Феліцітас Гоппе бере участь у мистецьких проектах, пише статті для різних газет та журналів, працює для радіо.  Вона пише також для дітей. Останні опубліковані німецькі книжки: «Івейн Льовенріттер», за романом Гартманна фон Ауе, 2008; «Йоганна», роман, 2006; «Злочинці та невдахи, п`ять портретів»,  2004; «Райські куточки, заокеанські країни», роман, 2003. Оповідання «Лівий черевичок» надруковане українською мовою в антології «Вестконтакт» київським видавництвом «Критика» у 2004 році.

Ганна Йогансен народилася у 1939 році у Бремені. Мешкає поблизу Цюріха (Швейцарія). Дебютувала у 1978 році романом «Годинник, що зупинився». Цей роман розповідає про внутрішні зміни та переживання людини, які залишаються непомітними для стороннього ока.  Схожий життєвий досвід є темою наступних творів авторки, які з`являються один за одним.  Критика так характеризує її стиль:   фраза  - «Банальна подія є незбагненною»  може бути гаслом творчості Ганни Йогансен. У сприйнятті її оповідачів час зупиняється, люди перетворюються на невідомі істоти, простір прокидається до нового життя, спогади стають подібними на вир, а у стосунках відкриваються безодні. Ганна Йогансен пише і для дорослих, і  для дітей, хоча  чіткої вікової межі між її творами провести  неможливо, бо вона пише про людей (і тварин), які не розівчилися дивуватися та ставити запитання.
Останні опубліковані книжки: «Чорна парасоля», роман, 2007, «Я лише кішка», 2007, «Куряча опера», 2004, «Опа! На одного динозавра забагато», 2003, «Лєна», роман, 2002. 

Бріґітте Кронауер наближається до дійсності як голодна на відкриття дослідниця і розкладає її на повноту спостережень, подій та настроїв. Не для того, щоб відображати аморфну та хаотичну дійсність, а щоб виступити проти неї, перетворити її на матеріал, впорядкувати, надати йому форми. Письменниця Бріґітте Кронауер відчуває позірно банальне, комічне, еротику та сарказм, вона інтуїтивно відгадує двоїстість у почуттях та жестах, описує її так детально, що навіть найзвичайнісінькі місця розшифровує до найменших деталей. «Жодна інша авторка сучасності не вміє так  елегантно утримувати баланс між прецизійністю і бароковим  надміром»,  - пишуть критики.  Крім романів у її творчому доробку декілька збірок чудових історій та прозових мініатюр, а також остання книжка оповідань « Жіноче вбрання», в якій прослідковується  характерна для неї метода оповіді. Бріґітте Кронауер народилася в Ессені у 1940 році. Працювала вчителькою. З 1974 р. живе  у Гамбурзі.
Вибрані твори: «Жіноче вбрання», оповідання, 2008; «Убивці, що червоніють», роман, 2007; «Трюки діви», оповідання, 2004; «Потреба в музиці та горах», роман, 2004; «Двозначність», ессе та начерки 2002; «Тойфельсбрюк», роман 2000; «Глушина та її пророк. Оповідання та ессеї про твори мистецтва з п`яти століть, 1996.

Катя Лянґе-Мюллєр
Тоненькі книжечки, які Катя Лянґе-Мюллєр видає з 1986 р., характеризують її як віртуозну майстриню слова, стислості та мовного жарту. Як пише Ф.Ц. Деліус, гумор її  дуже глибокий, бо після жорсткої школи НДР, кожен її  жарт має політичний підтекст, спрямований проти будь-якої влади.  У своїх історіях, у постатях, які вона описує, вона використовує власний життєвий досвід. «Можна проводити численні дослідження, але історія ніколи не буде живою, якщо писати про речі, які ти сам  не пережив» - говорить  Катя Лянґе-Мюллєр. У своїх текстах вона описує життя в  НДР, де народилася у 1951 р., провела дитинство та юність, здобула фах складальника і працювала санітаркою у психіатричному відділенні. Дія її останнього  роману «Злі вівці» розгортається у Західному Берліні 80-их, куди вона втекла у 1984 р., за 5 років до падіння Берлінського муру. Зоя, складальниця, втікачка з НДР, яка працює у магазині квітів і має велике серце, зустрічає Гаррі, великого, вільного, який знає, чого хоче  і має темне минуле і непевне майбутнє. Відтепер його доля визначає її життя. Катя Лянґе-Мюллєр розповідає історію нещасливого кохання, яке могло б стати найбільшим щастям життя на фоні атмосфери поділеного Берліна.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Злі вівці», роман, 2007; «Останні нотатки з друкарні Удо Позбікса», 2000; «Передчасна любов до тварин», 1995; «Каспер Маузер – боятися друга», оповідання, 1988; «Жалібність – як у житті», проза, 1986. Збірка оповіданнь «Качки, жінки і правда» надрукована українською мовою львівським видавництвом «Літопис» у 2003 р.

Сібиллє Лєвічарофф народилася у 1954 році у Штуттґарті. Студіювала теологію в Берліні, де і мешкає. Працювала в рекламній аґенції, писала репортажі та радіоп`єси. У 1994 р. вийшла її перша книжка «36 праведників». Справжнім літературним відкриттям стала її книга «Понґ», яка вийшла 1998 р. Це оповідки божевільного, перекривлений погляд на наш світ, який перетворює звичайне на незвичайне, а монстроподібне на нормальне.  Роком пізніше з`явився «Ввічливий Гаральд», збірка анекдотів, у 2003 році – роман «Монтґомері», який викликав великий інтерес і врешті у 2006 році роман  »Consummatus«.  Протагоніст сидить у кав`ярні і розповідає про своє минуле. До його монологу долучаються як живі, так і мертві постаті з його життя, які у свою чергу вводять у гру Бога, Ісуса Христа, Боба Дилана і всю історію створення світу. Сібиллє Левічарофф написала п`ять книжок, які творять своєрідну цілісність, хоча вони цілком різні. Критики хвалять її як талановиту авторку – проникливу, вправну, що вміє захопити. Навіть коли вона говорить про літературу – власну  або  чужу творчість -  публіка зачарована її  любов`ю до деталей і атмосферою анархії.

Норберт Міллер та Міхаель Маар
Розмова про актуальне літературне середовище Німеччини
Trend-Spotting (спроба передбачити, вгадати майбутній тренд) – вже давно став найважливішим ґоббі фейлетоністів. З року в рік вони намагаються вчасно розпізнати нову літературну моду. Але хіба літературний твір, який сьогодні є модним, не стане вже завтра застарілим? І хіба обличчя літератури не формують в кінцевому рахунку все таки  окремо взяті постаті ?  Норберт Міллер та Міхаель Маар поведуть розмову про значимі постаті сучасної німецької літератури. Вони рішуче налаштовані слідувати при цьому своїм особистим уподобанням.
Норберт Міллер, д- р, проф., народився у 1937 р.  До виходу на емеритуру працював професором німецької філології та порівняльного літературознавства в Технічному Університеті  Берліна. Міллер є визначним експертом європейської романтики та мистецтва вісімнадцятого сторіччя, а також сучасної літератури. Він видав цілий ряд збірок, у тому числі твори Жана Поля, Даніеля Дефо та Генрі Філдінґа. Співвидавець  Мюнхенського видання творів Ґьоте. Видає  книги про літературу, мистецтво та музику.
Міхаель Маар, д-р, народився у 1960 р., ґерманіст. Один з найреномованіших німецьких літературних критиків. Славу йому принесла книжка «Духи та мистецтво. Новини з Чарівної гори» (1996). У 2003 та 2005 рр. з`явилися його монографії: «Чому Набокову сподобовся би Гаррі Поттер» та «Лоліта і німецький лейтенант». Міжнародною сенсацією 2004 р. стало його відкриття Лоліти німецького зразка. У минулому році вийшла книжка  »Solus Rex. Гарний страшний світ Володимира Набокова«.

Христина Назаркевич народилася 1964 року у Львові. Закінчила німецьку філологію у Львівському університеті імені Івана Франка. В 1993 році захистила кандидатську дисертацію, присвячену романам Гайнріха Белля. Викладає на кафедрі німецької філології ЛНУ, з 2001 року керує студентськими перекладацькими проектами, серед яких театральна постановка перекладеної студентами п΄єси Петера Гандке «Наруга над публікою». Крім того, займається перекладом. Переклала монографії: Еріх Цьольнер «Історія Австрії» (у співавторстві), вид-во «Літопис», 2001; Андреас Каппелер «Росія як поліетнічна імперія», вид-во Українського Католицького університету, 2005; Фрідріх Вайдахер «Загальна музеологія» (у співавторстві), вид-во «Літопис», 2005; Доріс Карнер «Сміх крізь сльози. Історія єврейського театру в Східній Галичині», вид-во «Класика», 2008. Незабаром з΄явиться друком роман «День при дні» Терезії Мори.

Віктор Неборак народився 9 травня 1961 року у смт. Івано-Франкове Львівської області. З 1963 року переїхав разом з батьками до Львова. Закінчив Львівський державний університет ім. І. Франка (1983) та аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (1989).  1985 р. разом з Юрієм Андруховичем та Олександром Ірванцем заснував поетичне угруповання «Бу-Ба-Бу – Бурлеск – Балаган – Буфонада». Поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературознавець. Автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1993), «Епос про тридцять п’яту хату» (1999), «Літостротон: Книга зібраного» (2001), двомовного українсько-англійського видання «Літаюча голова» та інші вірші» (2005), «Повторення історій» (2005), роману «Базилевс: Нововіднайдені розділи Львівської Книги Переміщень, переписаної 2005 року» (2006), книг есеїстики «Повернення в Леополіс» (1998), «Введення у Бу-Ба-Бу» (2001 та 2003), «А. Г. та інші речі» (2007), а також монографії «Перечитана Енеїда» (2001). Вірші Віктора Неборака перекладено і видано іспанською, англійською, німецькою, хорватською, польською та ін. мовами. Крім того, польською мовою перекладено й видано окремі фрагменти з роману та кілька есеїв. Віктор Неборак є лауреатом премій Фундації ім. Гелени Щербань-Лапіки (1996) та ім. Павла Тичини (2002). Ініціатор, організатор та ведучий незліченної кількості літературно-мистецьких акцій, зокрема, фестивалів «Вивих» (1992) і «Альтернатива» (1994), а також популярного циклу літературних вечорів «Третє тисячоліття» (1995 – 1999). Живе у Львові.

Мартін Поллак, ляудатор Юрка Прохаська
Мартін Поллак, народився у 1944 році в Бад Галлі, Верхня Австрія.
Автор, публіцист, перекладач  польської літератури. Живе у Відні та Боксдорфі (Південний Бурґенлянд). Студіював славістику та східно-европейську історію в університетах Відня та Варшави, захистив дисертацію про польську авторку позитивізму «Еліза Ожешкова та єврейське питання». Десять років пропрацював головним редактором культурно-політичного місячника «Вінер Таґебух». З 1987 по 1998 був у Відні та у Варшаві редактором німецького тижневика новин «Дер Шпіґель». Вже багато років займається історією Галичини, опублікував цілий ряд книг. Останні книги: «Чому розстріляли Станіславів? Репортажі», 2008 ;  «Сарматські ландшафти. Новини з Литви, Білорусі, України, Польщі та Німеччини», 2006; «Небіжчик у бункері. Розповідь про мого батька», 2004.

Юрко Прохасько,  лауреат премії ім.  Фрідріха Ґундольфа 2008
Юрко Прохасько народився у 1970 році в Івано-Франківську. Мешкає у Львові. Ґерманіст, перекладач, ессеїст та публіцист. Працює в Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України. З 1987 по 1992 рік студіював ґерманістику в Львівському університеті. Брав участь у чистенних конференціях, присвячених німецькій літературі. Згодом почав перекладати художню літературу з німецької на українську. У 1997 р. перебував на стипендії у Відні, де досліджував творість Роберта Музиля. У цьому ж році він був учасником німецько-українсько-польсько-французького проекту «Розмова про кордони», що займався проблематикою прикордонних реґіонів. У 1999 р. Юрко Прохасько знову отримав стипендію, яка дала йому можливість продовжити досліджувати творчість Роберта Музиля у Відні. Впродовж наступних років  він опублікував численні розвідки про історію австрійської літератури, публіцистичні статті. Його найбільша заслуга перед німецькою культурою  - блискучі переклади німецької літератури на українську. Серед перекладених ним літературних творів -  «Готель Савой» та «Фальшива вага» Йозефа Рота,  «Сум’яття вихованця Терлеса», «Троє жінок», «Людина без властивостей» Роберта Музиля, проза Ґоттфріда Бенна та лірика Ґюнтера Айха, твори Фрідріха Шляєрмахера, Мартіна Гайдеґґера, Юрґена Габермаса, Ганса Роберта Яуса, Вольфґанґа Шівельбуша, Карла Шльоґеля, Юдіт Германн. Юрко Прохасько, який блискуче володіє німецькою мовою є також бажаним медіатором української літератури в Німеччині. В Україні його вважають надзвичайним знавцем та пропагандистом німецькомовної культури.

Катаріна Раабе, народилася у 1957 році в Гамбурзі. Студіювала музику, філософію та музикознавство. Викладала гру на скрипці. З 1984 року працює редактором для видавництв. З 1993 по  2000 р. працювала редактором у видавництві «Ровольт Берлін», з 2000 р. працює для видавництва «Зуркамп». Головний напрям  її роботи – відкриття та просування авторів зі східної Европи у німецькомовному просторі. Катаріна Раабе займається перекладами та публікацією творів таких авторів як Юрій Андрухович, Андрей Бітов, Бора Кошіч, Ласло Дарвазі, Джевад Карагасан, Анджей Стасюк, Йохим Тополь, а також авторами молодшої ґенерації – Любком Дерешом, Дьорді Драгоманом, Войцехом Кучоком і Сергієм  Жаданом.
Останні публікації: «Last & Lost. Атлас зникаючої Європи», видання у співавторстві з  Монікою Шнайдерманн, 2006; «Ланцюжковий танок. Переклад як мистецтво інтерпретації», видання у співавторстві з Ґабріелою Льойпольд, 2008.

Ільма Ракуза
"Не матеріал, але мова є пригодою, тим, що не піддається вимірюванню. Досить часто я не знаю, куди вона мене заведе." Цим признанням Ільма Ракуза посвячує нас у таємницю свого замилування мовою та пристрастю до слова: залишатися в русі, обережно просуватися вперед та насолоджуватися кожним складом, слухати внутрішній  та зовнішній голоси.  Ільма Ракуза народилася у 1946 році в Рімавській Соботі (Словаччина). Дитинство провела в Будапешті, Любляні та Трієсті. У шкільному віці потрапила до Цюріха. Кожне з цих міст наклало на неї свій відбиток.  Вона знає, що означає бути чужою, але разом з тим бачити перспективу, що означає, коли ти перетинаєш мовний кордон і знаходиш у цій нейтральній полосі нові шляхи. Все це ми знаходимо у її творах та мові.  Ільма Ракуза – письменниця, публіцист, майстер  малої форми, вірша та нарративної імпресії.  Викладає в Цюріхському університеті. Перекладає з російської, сербо-хорватської, угорської та французької на німецьку. Серед авторів, твори яких вона переклала - Марина Цветаєва, Данило Кіш, Марґеріт Дюрас.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Сад, потяги»,  Оповідання та десять віршів, 2006; «Крізь сніг»,  Оповідання та прозові мініатюри, 2006; «Тиша. Час», Ессе, 2005; «Повільніше! Проти запаморочення, акселерації та інших вимог часу, 2005; Про єретиків та класиків. Екскурсія російською літературою,  2003; «Love after Love. Вісім лебединих пісень», 2001; «Перекреслити все», 1997.

Крістоф Рансмайр
Роман «Останній світ», який зробив його всесвітньовідомим, з’явився 18 років тому. Книга розповідає про заслання римського поета Овідія на край Ойкумени. Потім з’явився роман «Хвороба Кітахари», який змальовує деіндустріалізовану аграрну Німеччину. Дебютував Крістоф Рансмайр у 1984 романом «Жах заліза і темряви» - напівфантастичною, напівдокументальною оповіддю про історичну австро-угорську експедицію до Північного полюсу у 1872 році. Його твори зріють повільно і тому завжди відкривають читачеві щось цілком надзвичайне. Його найновіший роман - «Летюча гора» (2006) є справжнім літературним клейнодом. «Ця книжка займе своє місце на полиці поряд з великими книгами мудрості, святим Письмом, поряд з творами, які є не просто літературою, а життєвим одкровенням». (Ійома Манґольд). Мається на увазі не езотеричний сенс, а інтенсивність життя в екстремальних ситуаціях, у яких відкривається архаїка почуттів. «Летюча гора» - це історія двох братів, які здійснюють подорож з Ірландії до Східного Тибету, щоб знайти там безіменну гору, на яку ще ніхто не піднімався. Крістоф Рансмайр народився у 1954 році у Вельсі (Австрія), живе у Відні, більшу частину часу подорожує.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Летюча горdа», роман, 2006; «Зізнання туриста», 2004; «Хвороба Кітахари», роман, 1995;  «Останній світ», роман,1988 - український переклад Олекси Логвиненка, 1994; «Жах заліза і темряви», роман, 1984.

Верена Райхель, лауреат премії ім. Йоганна Гайнріха Фосса 2008
Верена Райхель народилася у 1945 році в Ґріммі, Саксонія. Живе в Мюнхені. Перекладає художню літературу передовсім зі шведської, а також норвезької та данської. Виросла у двомовній родині, жила спершу у Стокгольмі, згодом на півдні Німеччини. Закінчила Німецьку Школу Журналістики в Мюнхені, працювала у відділі фейлетоністики Мюнхенської «Абендцайтунґ». З 1971 по 1975 рік студіювала скандинавістику, ґерманістику та театрознавство, відкривала німецьку літературу для скандинавських видавництв. Перекладати розпочала ще до студій. Її першим перекладом був твір Ларса Густаффсона «Пан Густаффсон особисто», який вийшов у 1972 році і поклав початок цілій серії перекладів романів,  оповідань та збірок лірики цього автора. Список творів перекладених Вереною Райхель налічує 75 позицій. Серед них переклади сучасних авторів: Ейвінд Юнсон, Пер Крістіан Єрсілд, Інґмар Берґман, Торґні Ліндґрен, Пер Улов Енквіст, Анна Карін Палм, Елізабет Ринель, Мерта Тікканен, Ріхард Шварц, Геннінґ Манкель, а також сучасних класиків, таких як  Ялмар Зьодерберґ і Август Стрінберґ, поетичні збірки Катаріни Фростенсон та Мадлєн Ґустаффсон. В першу чергу, ми вшануємо Верену Райхель за її перекладацьку діяльність, але треба згадати і про те, що завдяки її багаторічній наполегливій праці значною мірою змінився  образ сучасної шведської літератури у німецькомовному просторі.

Роберт Шіндель
«Він одержимий, що його слід сприймати таким, яким він є. І скажемо відразу – він не спрощує ситуацію ані для своїх читачів, ані для літературних критиків. Але й сам не має легкого життя. Він часто міняє звучання своєї поезії, її мотиви та мелодії. Проте його поетичні рядки завжди є норовливими і свавільними. Голос його хрипкий  і різкий, а сам він і чути не хоче про милозвучність, що її зневажає й ненавидить. У власній манері він звертається до великих поетичних тем: любов, проминання, смерть. Однак провідну тему своєї поезії він вибрав не сам. До неї він був вимушений. Його центральний вірш, різкий і безпомічний водночас, починається словами: «Я єврей з Відня». (Марсель Райх-Раніцкі).
Роберт Шіндель народився у 1944 році у Бад Галлі (Австрія) в  єврейській родині. Після арешту батьків  опинився у дитячому будинку, де і пережив війну. Його батько був убитий в 1945 році в концтаборі Дахау, мати врятувалася і після повернення до Відня  знайшла сина. У 1967 році Роберт Шіндель закінчив школу, згодом студіював філософію, шукав себе в політиці. Жив переважно з принагідних заробітків, згодом працював для кіно, телебачення та радіо. З 1986 року працює як вільний автор. Мешкає у Відні.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Коріння рани», вірші, 2005; «Чужий мені самому» вірші, 2004; «Нервовий меридіан», вірші, 2003; «Між тобою і мною росте рай», Вірші, 2003; «Завждиніколи. Вірші про мох дев’яноста печер», 2000; «Уродженець», роман, 1992.

Ян Ваґнер
«Те, про що говорить цей молодий поет, доволі часто стосується нас усіх. У його найкращих віршах ми не лише чуємо тихе потріскування звукопису всередині словесних конструкцій, але й насолоджуємося поетичними засобами, що їх він вживає для спорудження своїх мистецьки насичених будівель». (Йохен Гібер)
Чи то десь у мандрах, за кордоном, чи в німецькій провінції – всюди він знаходить історії й таємниці щоденного життя. Жодна деталь не є незначною, жодна тема завеликою. І наче мимохідь, постають у витончених мініатюрах всеохопні запитання. Із незворушною проникливістю мандрівника Ваґнер перекидає місток між міфологічними прасценами і тривіальним реквізитом сучасності. При цьому його суб’єктивні відкриття ніколи не відсторонюють читача, а сам  він, з примруженим оком і самоіронією, залишається передовсім оповідачем історій. Пахощі різдв’яної печені, назва міського кварталу, самотня валіза на летовищі – все це пробуджує спогади та асоціації. Ваґнер суверенно жонґлює між вірністю формі та вільною римою, утверджує у грі з традицією класичної лірики свій власний стиль.
Ян Ваґнер народився в 1971 році у Гамбурзі. З 1995 року мешкає у Берліні. Відомий і як перекладач англомовної лірики (Чарльз Сіміч, Джеймс Тейт, Саймон Армітедж, Джо Шепкотт, Луїс Мак-Нейс, Кевін Янґ). Виступає з рецензіями у пресі.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Вісімнадцять паштетів», вірші , 2007; «Ліс у кімнаті. Подорож Гарцом», 2007; «Горобець для Ґуеріке», вірші, 2004; «Пробне свердління неба», вірші, 2001,  а також численних публікацій в журналах та антологіях.

Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 року у м. Старобільську Луганської області. Закінчив Харківський педагогічний університет (1996). Поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірників "Цитатник" (1995, 2005), "Генерал Юда" (1995), "Пепсі" (1998), "the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit" (вибрані вірші 1992 –  2000) (2000), "Балади про війну і відбудову" (2001), "Історія культури початку століття" (2003), "Марадона" (2007), а також книг прози "Біг Мак" (2003), "Депеш Мод" (2004), "Anarchy in the UKr" (2005) та "Гімн демократичноï молоді" (2006). У 2006 році вийшла книга вибраних творів "Капітал".Сергій Жадан є одним з найвідоміших та найпопулярніших письменників сучасної України. Його книжки виходили в перекладах іноземними мовами у таких країнах: "Історія культури початку століття" – Росія, 2003, Польща, 2005, Німеччина, 2005. "Біг-Мак" – Польща, 2005; "Депеш Мод" – Росія, 2005, Польща, 2006, Білорусія, 2006, Німеччина, 2007; "Anarchy in the UKr" – Польща, 2007, Німеччина, 2007, Росія, 2008.Окремі тексти Жадана перекладались німецькою, англійською, польською, угорською, словацькою, російською, білоруською, литовською, хорватською, сербською та вірменською мовами. Сергій Жадан – лауреат кількох українських та міжнародних літературних відзнак. Організатор численних літературно-музичних та громадсько-політичних акцій. Живе у Харкові.

Йозеф Цодерер
Німецькомовний автор австрійського гарту з італійським паспортом, який добре знає, як розповідати про чуже і знайоме, про пошук ідентичності. «Я народився поблизу не одного, а багатьох кордонів. Кордон не конче означає обмеження, навпаки, кордон може пробуджувати в нас чутливість і цікавість до всього, що лежить по інший бік», - каже Цодерер. У своєму найвідомішому романі «Італійка» (1982) він критикує надто суворо стережені кордони між італійською та німецькою культурами.
Йозеф Цодерер народився у 1935 році в Мерано (Південний Тироль), дитинство провів у Ґраці. З 1978 року знову замешкав у Південному Тиролі, у точці перетину трьох культур, що і стало центральною  темою його творчості. Цодерер значно відоміший як прозаїк, хоча свої перші поетичні твори опублікував ще наприкінці 50-х років. Згодом він цілком присвятив себе прозі. Збірка поезій «Кохання як стійка на голові» -- найновіша поетична збірка Цодерера, у якій він чуттєво поєднує антитези і в ліричній формі звертається до наскрізних тем своєї творчості: пам’ять і забуття, втрата і повернення, сумнів і впевненість, сум і  щастя, близькість і віддаленість.
Йозеф Цодерер працював журналістом та редактором на радіостанції РАІ у Больцано. З 1981 року працює як вільний автор.
Вибрані твори (німецькою мовою): «Кохання як стійка на голові», вірші, 2007; «Небо над Мерано», оповідання, 2005; «Біль звикання», роман, 2002; «Італійка» (оригінальна назва «Die Walsche» означає «італійка» на тирольському діалекті, з певною зневагою), 1982.




Stand: 16. April 2008
Fragen oder Stellungnahmen richten Sie bitte an
das Sekretariat der Deutschen Akademie.
e-mail: sekretariat@deutscheakademie.de

     
© impressum